Стоїцизм і стрес

Ми часто уяв­ляє­мо стрес, як щось, що з нами від­бу­ваєть­ся. Тоб­то, це якась річ, точ­ні­ше стан, який зва­люєть­ся на нас зне­на­ць­ка або посту­по­во при­хо­дить та охоплює. 

У роз­мо­вах ми гово­ри­мо про себе в пасив­ній фор­мі: «щось зі мною не так», «це силь­ні­ше за мене», «ця робо­та викли­кає стрес», «цей началь­ник напру­жує», «неми­тий посуд бісить».

Насправ­ді все це — стре­со­ві фак­то­ри. Але чи викли­ка­ють вони стрес чи ні — зале­жить від нас, від дис­ци­плі­ни нашо­го розу­му та сприй­нят­тя. Так зараз кажуть сучас­ні пси­хо­ло­ги, і так завжди гово­ри­ли стоїки.

Причина стресу

Справж­ня при­чи­на стресу — сприй­нят­тя. Це пояс­нює про­сту річ, що одна­ко­ві фак­то­ри в одно­го викли­ка­ють стрес, а в інших людей нічо­го не викликають.

Коли наше сприй­нят­тя не від­по­ві­дає нашим очіку­ван­ням, ми від­чу­ває­мо стрес. Мож­ливість зупи­ни­ти стрес — це питан­ня тре­ну­ван­ня вашо­го сприйняття. 

Сене­ка казав: «У вас є вла­да над своїм роз­умом, а не над подія­ми, усві­дом­те це, і ви знай­де­те сили». 

Хтось може поду­ма­ти, що в жит­ті ста­ро­дав­ніх стоїків стресу було мен­ше. Це не так.

Зас­нов­ник стої­циз­му Зенон втра­тив все під час кора­бель­ної аварії. Сене­ка мав про­бле­ми зі здо­ро­в’ям, був засла­ний, пра­ц­ю­вав при дворі кро­во­жер­но­го Неро­на, який потім нака­зав йому вчи­ни­ти само­губ­ство. Прав­лін­ня римсь­ко­го імпе­ра­то­ра Мар­ка Аврелія вклю­ча­ло чуму, про­бле­ми зі здо­ро­в’ям, вій­ни, повені, бан­крут­ство та сімей­ні про­бле­ми. Улюб­ле­ний філо­соф Мар­ка Епік­тет пере­жив трид­цять років раб­ства, гос­по­дар зла­мав йому ногу і він усе жит­тя шкутильгав. 

Кон­цеп­цію дис­ци­плі­ни сприй­нят­тя при­ду­ма­ли не якісь кабі­нет­ні вчені, які “поро­ху не нюха­ли”. Ці люди жили у постій­но стре­со­вій атмо­сфері того часу.

Але чи страж­да­ти через це? Пере­бу­ва­ти у стресі, бо є стрес? Ще чого! Стрес та страж­дан­ня не повин­ні бути пов’я­за­ні. Це рево­лю­цій­ний пере­во­рот у сві­до­мо­сті для дея­ких людей, тому що ми навчені пев­них реак­цій із дитин­ства. Але це хиб­на реак­ція, бо наша при­ро­да — це розум, і ми здат­ні змі­ню­ва­ти все нав­ко­ло себе зав­дя­ки розуму.

Стрес може бути фак­том, части­ною жит­тя. Але від­чу­ва­ти стрес — це вибір, вва­жа­ють стоїки.

Дихотомія контролю

Епік­тет писав: «Головне зав­дан­ня в жит­ті таке: визна­чи­ти та розді­ли­ти речі, щоб я міг чіт­ко ска­за­ти собі, які зов­ніш­ні непід­кон­троль­ні мені, а які сто­су­ють­ся вибо­ру, який я насправ­ді контролюю».

Раціо­наль­но-емо­тив­на поведін­ко­ва тера­пія — одна із сучас­них та дуже ефек­тив­них мето­дик кон­суль­ту­ван­ня. Бага­то в чому її зас­нов­ник спи­рав­ся на стоїцизм.

Цен­траль­на док­три­на цієї тера­пії у тому, що емо­ції є про­дук­том наших думок. А дум­ки поді­ля­ють­ся на раціо­наль­ні та ірра­ціо­наль­ні. І спо­чат­ку тре­ба зро­би­ти це розмежування. 

Потім вклю­чи­ти «дихо­то­мію кон­тро­лю», як її нази­ва­ли стоїки, щоб відо­кре­ми­ти речі, які ми може­мо кон­тро­лю­ва­ти, від тих, що не можемо. 

Коли ви пере­ста­не­те тур­бу­ва­ти­ся про те, що вам не під­владне, у вас з’явить­ся біль­ше часу та енер­гії, щоб при­свя­ти­ти їх тому, на що ви може­те вплинути. 

Далі ви може­те буду­ва­ти стра­те­гію робо­ти зі стре­сом. Напри­клад, ваш стрес від над­мір­но­го робо­чо­го наван­та­жен­ня. Чи мог­ли б ви вста­но­ви­ти більш ефек­тив­ну систе­му робо­ти та від­по­чин­ку? Чи мог­ли б ви пра­виль­ні­ше роз­став­ля­ти пріо­ри­те­ти? Змі­ни­ти робо­ту? Домо­ви­тись із керів­ниц­твом про інший час робо­ти? Може попро­си­ти когось про допо­мо­гу? Змен­ши­ти навантаження? 

Стрес стає хроніч­ним і вис­наж­ли­вим, коли він затя­гуєть­ся та супро­вод­жуєть­ся без­діяль­ністю. Коли ми про­сто чекає­мо, що воно якось розчиниться. 

Але ж ми твор­чі, розум­ні та вина­хід­ливі люди. Стої­цизм — це філо­со­фія дії. Потріб­но вжи­ти заходів, усу­ну­ти непо­тріб­ний стрес, зай­ві заво­ру­шен­ня пра­виль­ни­ми діями. 

Що роби­ти, якщо стрес викли­ка­ють ірра­ціо­наль­ні імпуль­си, склад­ні почут­тя та інше. Тут той самий прин­цип. Але тре­ба біль­ше впізна­ти себе, прий­ня­ти щось, що може бути силь­ні­шим за вас, мож­ли­во на цей період жит­тя. Але це тон­ша пси­хо­ло­гіч­на робо­та, яку кра­ще про­во­ди­ти з психологом. 

Окуляри сприйняття

Колись я читав інтерв’ю авто­ра відо­мої кни­ги «Як дума­ти як римсь­кий імпе­ра­тор: стоїч­на філо­со­фія Мар­ка Аврелія» Дональ­да Роберт­со­на, когнітив­но-поведін­ко­во­го пси­хо­те­ра­пев­та, істо­ри­ка та стоїка.

Там він наво­див цита­ту Епік­те­та, який ска­зав: «Нас засму­чу­ють не речі, а наші дум­ки про речі».

Уявіть, що ви носи­те кольо­ро­ві окуляри.

Якщо ви віри­те, що світ справ­ді роже­вий чи тем­ний (похму­рий) крізь лін­зи перед ваши­ми очи­ма — це як злит­тя ваших пере­ко­нань із реальністю. 

Усві­дом­лен­ня того, що світ насправ­ді не тако­го кольо­ру, а це лише оку­ля­ри, схо­же на когнітивне дистан­ці­ю­ван­ня, — це пси­хо­ло­гіч­на тех­ніка, яка прий­ш­ла у пси­хо­ло­гію зі стоїцизму.

Марк Аврелій нази­ває когнітивне дистан­ці­ю­ван­ня «від­ді­лен­ням» наших суд­жень від зов­ніш­ніх подій. Мета тех­ніки в тому, щоб при­галь­му­ва­ти оцін­ні мір­ку­ван­ня, спро­во­ко­вані імпульсами. 

Спро­буй­те наступ­но­го разу, коли ви від­чує­те стрес уяви­ти, що ви оку­ля­ри. Пам’я­тай­те, що ви може­те змі­ни­ти колір, через який ви диви­те­ся. Ну або хоча б не забу­вай­те, що цей колір постій­но змі­нюєть­ся, залеж­но від сві­до­мих та несві­до­мих причин. 

У Мар­ка Аврелія має гар­ний вислів про це: «Душа фар­буєть­ся кольо­ром думок»

Щоденник

Ще одна прак­ти­ка — це вести щоден­ник. До нас дій­шли роз­ду­ми Мар­ка Аврелія, Сене­ка теж вів щоденник. 

стоїцизм і стрес

«Коли світ­ло при­бра­ли та моя дру­жи­на замовк­ла, я роз­гля­даю весь свій день і повер­та­ю­ся до того, що зро­бив і ска­зав, нічо­го не при­хо­ву­ю­чи, нічо­го не про­пус­ка­ю­чи повз», — писав він. 

Замість того, щоб доз­во­ля­ти бурх­ли­вим дум­кам і стра­хам шуміти в голо­ві, гово­рив Сене­ка, ви повин­ні «писа­ти все, що спа­дає на думку».

Такі запи­си важ­ливі для само­в­дос­ко­на­лен­ня та осо­би­стіс­но­го зростання. 

Епік­тет також зао­хо­чу­вав учнів запи­су­ва­ти дум­ки та роз­мір­ко­ву­ва­ти над вчин­ка­ми щод­ня. Стоїк «сте­жить за собою, як за воро­гом, що сидить у засід­ці», — гово­рив він.

Мене якось пита­ли, як писа­ти? Чи мож­на дру­ку­ва­ти чи обо­в’яз­ко­во писа­ти на папе­рі? Тому що дея­кі пси­хо­ло­ги радять писа­ти рукою. На мою дум­ку, сенс не в цьо­му. Писа­ти мож­на хоч на теле­фоні, у нотатки.

Ще кілька рекомендацій:

  • Знай­ти хобі
  • Фізич­на активність
  • Читан­ня
  • Не хви­лю­ва­ти­ся про дум­ки інших сто­сов­но себе
  • Memento mori

Знай­шли щось кори­сне для себе? Ви може­те ста­ти патро­ном PSYSK! Або зро­би­ти разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.

Сергій Коноплицький (PSYSK)

Засновник спільноти сучасного стоїцизму PSYSK.

You may also like...