Як пережити втрату?
Є теми, на які складно писати. Вони зазвичай лежать або у моральній площині, або у сфері власного глибоко інтимного досвіду проживання чогось важливого.
У нашому житті неминуче трапляється те, що ми називаємо втратами. У мирному житті ми втрачаємо речі, кохання, роботу. І все це — безумовний стрес для багатьох. Але під час війни люди втрачають близьких, здоров’я, майно. Це близько вже не до стресу, а до справжнього горя.
У цій статті я спробую на основі стоїцизму, роздумів Сенеки та статтей з блогу Лейфа Френцеля показати шлях до зміни сприйняття втрати. Сподіваюсь, це допоможе комусь впоратися з чимось, що вже в минулому, але бентежить.
Цінність в минулому
Те, що для сьогодні є втратою, скоріше за все, мало для вас в минулому якусь цінність. Ви використовували це з певною користю або отримували задоволення від того, що мали.
Особливість переживання втрати ще в тому, що ми думаємо, що втратили щось лише в тих випадках, коли ми очікували та сподівалися зберегти це або мати постійно. І ось, коли наше володіння цим раптово припиняється, тоді ми відчуваємо втрату. “Втратити щось” означає фактично “Не мати цього, коли ми все ще могли б мати це”.
Відчуття втрати слабке або не бентежить зовсім, коли ми знали заздалегідь про запланований кінець володіння. Як ми знаємо, що вечірка закінчується о 22 і спокійно йдемо додому задоволеними. А коли раптом вона закінчується о 7 вечора, бо хтось посварився, тоді відчуття, що вона й не починалась. Або ви маєте робочий контракт на рік, і тоді відчуття втрати слабке чи зовсім відсутнє, бо це заплановано.
Контроль
Чи можемо ми все так планувати у житті, щоб не відчувати втрати? Саме це намагаються робити деякі люди та тому їм дуже важко терпіти невизначеність. Жага контролю приховує страх втрати.
Але чи можливо все контролювати? Звичайно, ні. Існує багато факторів поза нашим контролем. Так влаштоване саме життя, хоча б тому, що є смерть. Як казав герой роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”: «Так, людина смертна, але це було б пів біди. Погано те, що вона іноді раптово смертна, ось в чому фокус!».
У стоїків була практика роздумів над власною смертністю Memento Mori. Вона може допомогти не забувати цього факту і знизити бажання контролю. Це корисна вправа, але повернемося до відчуття втрати.
Звичайний розгляд втрати
Людина страждає, коли думає про щось як про втрату. Це породжує замкнуте коло: втрата — стрес — думки про втрату — страждання — думки про втрату — страждання…
Розглядати щось як втрату — дуже поширена практика мислення, але вона не є правильною. Це можливо навіть складно прийняти з першого разу. Стрес живиться ідеєю, що ви зазнали втрати. Це починається з порівняння між часом, коли ви мали щось або насолоджувалися предметом, про який йдеться, і теперішнім часом, коли у вас цього більше немає. Це автоматичний спосіб почуватися погано, тому що це порівняння завжди змусить вас здаватися, що зараз ви перебуваєте в гіршій ситуації.
Але насправді це не порівняння між минулим і сьогоденням. Це порівняння між фактичним теперішнім і деяким можливим теперішнім, про яке ви думаєте. Воно змодельоване на контрфактичному продовженні того, що було в минулому. Але це фальшива версія можливого сьогодення, тому що вона нереальна, існує тільки в уяві.
Альтернатива
Тоді яка альтернатива тому, щоб сприймати речі як втрату? Існує позиція, яку ми могли б назвати «пам’яттю». Якби ми весь час пам’ятали про можливість втрати роботи, наприклад, то були б готові та краще впоралися б із ситуацією. Звичайно, в разі звільнення деякий смуток був би закономірним, але це не був би справжній стрес.
Тож щоразу, коли якийсь кращий стан у минулому закінчується, ми можемо визнати, що кінець був неминучим (хоча ми не могли передбачити час), і дивитися на це більш холоднокровно. Ми не дозволяємо лиху заволодіти нами, припускаючи собі, що ми могли б мати це довше. Це порівняльний спосіб мислення, який помилковий: ми порівнюємо те, що є насправді, з тим, що могло б бути, виявляємо, що віддали б перевагу нереалізованій можливості, і прагнемо представити це як несправедливість, яку ми сприймаємо як жертва.
Пам’ять, на відміну від сприйняття чогось як втрати, не потребує такого порівняння, і тому є більш «реалістичним» ставленням.
Висновок
Отже, найкращий спосіб впоратися зі втратами — розглядати їх не стільки як втрати, скільки як випадкові події в минулому, часова структура яких так само мало залежить від нас, як і події у майбутньому. Поки ми розглядаємо їх як втрати, ми вибудовуємо їх вплив на нас (як кінець чогось, що було цінним для нас).
Замість цього знайдіть здорову позицію пам’яті: вільно озирніться в минуле. (Бути вільним тут означає не мати автоматичних емоційних реакцій, таких як страждання, не бути рабом своїх пристрастей, як казали стоїки). Дивіться в таке минуле, яким воно було, але не класифікуйте його як хороше чи погане. І головне — залишайтеся в реальному сьогоденні, а не в його уявній версії.
Кожного разу, коли ми озираємося на речі, якими ми більше не можемо насолоджуватися, ми повинні вирішити яким шляхом ми хочемо піти: один — це шлях страждань, де ми розглядаємо це як втрати; ми вважаємо, що те, що ми цінували, закінчилося, і тому ми зосереджуємося на більш “поганому” часі зараз.
Коли ми йдемо цим шляхом, кожен раз, коли ми згадуємо минуле, це лише викликає ту саму думку, що його більше немає для нас. (Тут цілком може бути й певна жалість до себе: нам шкода самих себе, що через втрату нам стало гірше).
Інший шлях пам’яті полягає в тому, щоб подивитися на саму цінну річ, якою вона була (і якою вона була для нас), поки вона була там. Це, звичайно, досить складно, якщо сприймати все це як збиток. Коли ми залишимо цей погляд осторонь, згадування стає легшим. Те, що ви мали, завжди з вами та залишається там у вашому минулому. Там його не відібрати.
В перспективі пам’яті воно не може бути втрачене. Ніщо не може його знищити (крім втрати пам’яті).
Знайшли щось корисне для себе? Підтримайте PSYSK на Patreon! Патрони отримують додаткові знання та контент.
✅ “Практичний стоїцизм” — авторський курс з персональною підтримкою протягом 6 тижнів.
