Дихотомія контролю та доля людини
Одна з головних ідей стоїчній етиці — це дихотомія контролю. Це розуміння того, що ми практично нічого не контролюємо у житті окрім нашого ставлення до цього, а тому певні речі є байдужими, і ми не повинні хвилюватися за них.
Основну ідею цього принципу можна озвучити відомим висловлюванням, яке є навіть у вигляді молитви: людині треба мати душевний спокій, щоб прийняти те, чого вона змінити не може, мужності — змінити можливе і мудрості, щоб завжди відрізняти одне від іншого.
Всі речі стоїки ділять на благо, зло, байдужість (адіафора). Благо — це чесноти. Зло — протилежні їм якості. Байдуже — все інше, оскільки воно ніяк не впливає на досягнення щастя та не в зоні нашого впливу. Це — життя і смерть, слава і безслав’я, страждання та задоволення, багатство та бідність, хвороба та здоров’я.
Але байдуже може бути «переважно байдужим» — те, що все ж таки покращує наше життя і “непереважно байдужим” — бідність, біль, хвороба та інші страждання. Але все ж таке — все це стоїки відносять до категорії «байдужого», а тому приймають спокійно все, що відбувається в цих сферах.
Яка ж психологічна установка дозволяє все це приймати? Мені здається, це ідея логосу, розумному устрою всесвіту, завдяки чому всі світові події наперед встановлені та пов’язані між собою. І зовнішня свобода людини полягає в тому, співпрацює вона з долею чи противиться їй. Як писав Сенека: «Хто згоден, того доля веде, хто не згоден, того вона тягне».
Це дуже схоже на християнську ідею «промислу Божого» та відповідного прийняття всього з вірою, що все буде згідно с Божою волею, а тому добре.
Знайшли щось корисне для себе? Підтримайте PSYSK на Patreon! Патрони отримують додаткові знання та контент.
