Чи є життя після смерті на думку стоїків?

життя після смерті

Memento mori або спо­гля­дан­ня нашої неми­ну­чої смер­ті — одна з най­ві­до­мі­ших стоїч­них прак­тик, що допо­мо­гає ціну­ва­ти жит­тя та тепе­ріш­ній час. Але що дума­ли стоїки сто­сов­но жит­тя піс­ля смерті?

Щоб від­по­ві­сти на це питан­ня, тре­ба зга­да­ти, що ми має­мо умов­но два періо­ди стоїч­ної дум­ки. Пер­ший — це дав­ньо­гре­ць­кий, коли стої­цизм мав не тіль­ки етич­ний вимір (прак­тич­на філо­со­фія для щас­ли­во­го жит­тя), а ще й роз­ви­ну­те вчен­ня про кос­мо­ло­гію, вла­шту­ван­ня все­світу — стоїч­на фізи­ка. Дру­гий період — римсь­кий, коли тру­ди стоїків були при­свя­чені біль­ше пси­хо­ло­гії бут­тя, пра­ви­лам та прин­ци­пам життя.

Тому стоїч­ні погля­ди на загробне жит­тя та без­смер­тя тро­хи відріз­ня­ють­ся від одно­го мисли­те­ля до іншо­го. І це не тому, що вони кар­ди­наль­но різ­ні, а тому, що це питан­ня у піз­ніх стоїків не було важливим. 

Стої­цизм настіль­ки універ­саль­ний в цьо­му, що не має про­ти­річ ні з релі­гія­ми, ні з атеїз­мом. Зараз поди­ви­мось чому так.

Матерія всесвіту

Стоїки були матеріаліста­ми та вва­жа­ли, що весь Все­світ є матеріаль­ним і, навіть, душа. Тіль­ки у душі матерія іншо­го виду — пнев­ма, така речо­ви­на, що про­ни­зує Всесвіт. 

Бог, у розу­мін­ні стоїків — є універ­саль­ним зако­ном, актив­ною силою, яка зму­шує матерію рухатися. 

Крім того, стоїки віри­ли в «кос­міч­ний вогонь», який є прин­ци­пом смер­ті та від­род­жен­ня. Коли тіло пом­ре, душа повер­неть­ся до цен­тру, який її погли­нає. Через дея­кий час зруй­но­ва­ний матеріал буде пере­ко­ва­ний, але душа не мати­ме спо­га­дів про своє попе­ред­нє жит­тя. Тоб­то Все­світ є цик­ліч­ним. Він повто­рюєть­ся зно­ву і зно­ву про­тя­гом вічності. 

Дея­кі стоїки вва­жа­ли, що еле­мен­ти нашої душі можуть збе­рег­ти свою струк­ту­ру і пере­жи­ти тіло на корот­кий час. 

Не було єди­ної дум­ки щодо того, чи є загробне жит­тя чи ні, хоча Хрісіпп при­пу­стив, що напру­га пнев­ми в Муд­ре­ця може бути достат­ньо силь­ною, щоб доз­во­ли­ти його душі про­до­в­жу­ва­ти існу­ва­ти (при­найм­ні дея­кий час) піс­ля смерті.

Були дум­ки ще про те, що душа підій­маєть­ся до зірок, бо у щось транс­цен­дентне стоїки не віри­ли, а кос­мос бачи­ли звер­ху. А Епік­тет гово­рить про те, що матеріал, з яко­го ми скла­дає­мось, повер­таєть­ся до еле­мен­тів, з яких він походить. 

загробне життя

Неза­леж­но від того, чи можуть душі про­до­в­жу­ва­ти існу­ва­ти піс­ля смер­ті чи ні, зре­штою навіть душі Муд­ре­ців пере­ста­нуть існу­ва­ти як неза­леж­ні істо­ти, оскіль­ки Все­світ про­хо­див цик­ли ство­рен­ня та руй­ну­ван­ня, які повто­рю­ва­ли­ся нескінченно.

Смерть і безсмертя

Осо­би­сте без­смер­тя немож­ли­ве в стоїч­ній систе­мі. Кож­на люди­на повер­таєть­ся в При­ро­ду, кож­на душа в потріб­ний час повер­таєть­ся до Первіс­но­го Кос­міч­но­го Вогню. 

А як же роз­ви­ну­та міфо­ло­гія дав­ніх греків та римлян? 

Від­по­відь про­ста — стоїки не віри­ли в неї та вва­жа­ли не серй­оз­ни­ми. Скеп­тич­но ста­ви­лись до міфо­ло­гії й інші філо­соф­сь­ки школи.

Піз­ні мисли­телі-стоїки римсь­ко­го періо­ду не зай­ма­ли­ся питан­ня­ми про все­світ і при­ро­ду душі. Їх інте­ре­си лежа­ли в прак­тич­ній філософії. 

Загробне жит­тя є ней­траль­ним, при­ро­да бай­ду­жа, тому ми повин­ні зосе­ре­ди­ти­ся на сьо­го­ден­ні. Коли ви піде­те звід­си, ви піде­те до світо­вої поже­жі або повер­не­тесь у при­ро­ду — нема про що розмірковувати.

Цінність життя та перемога над страхом смерті

Для стоїка цін­ність жит­тя поля­гає не в його три­ва­ло­сті, а в тому, як воно про­жи­те. Якщо муж­ньо, помір­ко­ва­но, спра­вед­ли­во й роз­важ­ли­во, то це гідне життя.

«Люди­на повин­на боя­ти­ся не смер­ті, а боя­ти­ся, що ніко­ли не почне жити» (Марк Аврелій).

Важ­ли­во зро­зу­міти, що чес­но­ти не є інстру­мен­том для гід­но­го жит­тя. В ети­ці стоїків мораль ніко­ли не роз­гля­даєть­ся як засіб досяг­нен­ня мети, а завжди як само­ціль. Пороч­ний харак­тер — це най­гір­ша доля, яку ми може­мо спіт­ка­ти — єдине, що справ­ді пога­но. Чес­но­та ж сама по собі є наго­ро­дою: най­ви­щим і єди­ним бла­гом у житті.

стоїцизм

У стат­ті “Що стоїки розу­мі­ли про смерть” Девід Фіде­лер пише: 

“Стоїк хоче жити доб­ре, а жити доб­ре озна­чає також доб­ре помер­ти. Стоїк доб­ре живе зав­дя­ки доб­ро­му харак­те­ру, і смерть є остан­нім випро­бу­ван­ням. Хоча кож­на смерть буде дещо іншою, римсь­кі стоїки вва­жа­ли, що хоро­ша смерть буде харак­те­ри­зу­ва­ти­ся душевним спо­коєм, від­сут­ністю нарі­кань і вдяч­ністю за жит­тя, яке нам дано. Інши­ми сло­ва­ми, добра смерть як остан­ній акт жит­тя харак­те­ри­зуєть­ся прий­нят­тям і вдяч­ністю. Крім того, наяв­ність справж­ньої жит­тєвої філо­со­фії та робо­та над роз­вит­ком здо­ро­во­го харак­те­ру доз­во­ляє людині помер­ти без жод­но­го почут­тя жалю”.

Загаль­на тема пись­мен­ни­ків-стоїків — жити кожен день, як останній.

“Якщо моє жит­тя обір­ва­ло­ся, я не ска­жу, що я втра­тив щось, що спри­яє щастю. Я не під­го­ту­вав­ся жити до остан­ньо­го дня, на який я жадіб­но споді­вав­ся, а ста­ви­вся до кож­но­го дня так, ніби він був остан­нім” (Сене­ка, Листи до Луцілія).

Підсумок: чи вірили стоїки в життя після смерті?

Ста­ро­дав­ні стоїки від­ки­да­ли постійне загробне жит­тя і були агно­сти­ка­ми навіть щодо будь-яко­го тимча­со­во­го загроб­но­го жит­тя. Жит­тя піс­ля смер­ті вза­галі не віді­гра­ва­ло жод­ної ролі в їхній систе­мі цін­но­стей чи аргу­мен­та­ції, яку вони наво­ди­ли на користь своєї етики.

Стоїки визна­ча­ли мету жит­тя як жит­тя в згоді з при­ро­дою. Люди, на від­мі­ну від інших тва­рин, ство­рені при­ро­дою для роз­вит­ку розу­му в дорос­ло­му віці, що змі­нює їхнє розу­мін­ня себе та сво­го справж­ньо­го блага.

Біль­шість сучас­них стоїків також зосе­реджу­ють­ся на роз­вит­ку пра­виль­но­го жит­тя і сто­сов­но таких питань, як загробне жит­тя чи існу­ван­ня Бога, дадуть від­по­відь, вихо­дя­чи із влас­них поглядів. Стої­цизм не супере­чить ні релі­гії, ні атеїз­му, тому що не зачі­п­ляє клю­чо­ві питан­ня цих док­трин. Мож­на бути стоїком і зали­ша­ти­ся хри­сти­я­ни­ном, буд­ди­стом або атеї­стом. Якщо ви, зви­чай­но, не спо­ві­дує­те поло­жен­ня стоїч­ної фізи­ки про цик­лічне повто­рен­ня все­світу, кос­міч­ний вогонь та інше. Сучас­на фізи­ка тро­хи супере­чить цим погля­дам, на від­мі­ну від сучас­них ней­ро­на­ук, які під­твер­джу­ють бага­то чого зі стоїч­ної етики.

Для сучас­но­го стої­циз­му більш харак­тер­ним є агно­сти­цизм, який не під­твер­джує, але й не ска­со­вує загроб­но­го жит­тя. Ми про­сто цьо­го не знає­мо, а якщо так, то це сфе­ра бай­ду­жо­го. І ми роз­ви­ває­мо чес­но­ти не для того, щоб пок­ра­щи­ти загробне май­бут­нє, а щоб бути щас­ли­ви­ми зараз. Має­мо споді­ван­ня, що це “зараз” яки­мось чином пере­не­сеть­ся у май­бут­нє, а якщо ні, то завжди зали­шить­ся з нами.


Знай­шли щось кори­сне для себе? Ви може­те ста­ти патро­ном PSYSK! Або зро­би­ти разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.

Сергій Коноплицький

Засновник спільноти сучасного стоїцизму PSYSK.

Вас може зацікавити...