Memento mori та цінування часу

memento mori

«Ви можете залишити це життя в будь-який момент: майте на увазі цю можливість у всьому, що ви робите, говорите чи думаєте». (Марк Аврелій, Роздуми 2:11)

Багатьох людей думки про смерть лякають або викликають неприязнь. І стоїчний заклик памятати про смерть (Memen­to mori) вважається трохи дивним. Ми звикаємо жити так, наче кінця не існує, але така історична епоха, як наша дарує іноді болісне зіткнення з реальністю.

Смерть — реальна, можливо, це найбільш реальне, що є у світі. Уникнути її не вдається нікому. І стоїки вважали, що нам шкодить, як раз, ця стратегія уникання, бо неможливість опанувати страх і зформувати правильне сприйняття, породжує інші страхи.

Ірвін Ялом пише:

“Страх смерті має величезне значення у нашому внутрішньому досвіді: він переслідує нас, як ніщо інше, постійно нагадуючи про себе якимось «підземним гуркотом», немов дрімаючий вулкан. Це — темна присутність, що турбує, що причаїлося на краю свідомості”.

Страх смерті перебуває з нами весь час, усвідомлюємо ми це чи ні. Ірвін Ялом пише, що навіть якщо нас це не мучить, тривога смерті проникає в наше життя в багатьох масках. Це те, що змушує нас відволікатися, наприклад, в гонитві за багатством і статусом, або шукати втіхи через злиття з іншим чи справою. Але таке заперечення завжди вимагає певної ціни – звужуючи наше внутрішнє життя, розмиваючи наше бачення, притупляючи нашу раціональність. Зрештою, самообман наздоганяє нас.

Він пише:

«Хоча фізичність смерті знищує нас, ідея смерті рятує нас».

Практика Memen­to mori — це не для того, щоб постраждати та полоскотати собі нерви. Це для того, щоб навчитися цінувати теперішній момент та власне життя, щоб навчитися розпоряджатися часом, як цінністю, яка не є безмежною.

Це заклик до активності, заклик проживати кожен день як останній у своєму житті. Жадати від себе максимального, працювати на межі своїх можливостей, віддавати себе цілком справі, до якої покликаний.

“Проведи момент часу, що залишився, у згоді з природою, а потім розлучися з життям так само легко, як падає дозріла олива: славословлячи природу, що її породила, і з вдячністю до дерева, що її виробило” (Марк Аврелій “Роздуми” 4:48).

Практика Memen­to mori — для розуміння, що смерть — це цілком природна історія, а значить вона є нормальною і не повинна лякати. Як пише Сенека:

“Смерть має бути для всіх: вона — закон, а не кара”.

А ще про це гарно пише Марк Аврелій:

“Що таке смерть? Якщо взяти її саму по собі та відволіктися від усього, що вигадано з її приводу, то відразу переконаєшся, що вона не що інше, як дія природи. Боятися дії природи — дитинство; смерть не тільки дія природи, а й дія корисна їй”.

Memen­to mori може нагадати нам, що те, над чим ми так напружуємося, того не варте, наприклад, наш зовнішній вигляд, кар’єра, порівняння наших досягнень з досягненнями інших та більшість дрібниць, які помилково ми можемо вважати надважливими у житті.

Звичайно лише читати про смерть — недостатньо, щоб прийняти розумом її без емоційного навантаження. Це саме практика, яка має в собі періодичні нагадування та роздуми про кінцевість всього живого. Майже в кожній релігії є схожа практика. 

Християнські монахи на Афоні збирали черепа своїх братів по вірі, складали у костяниці та перебували поруч з ними, осмислюючи власне життя. В таких костяницях можна побачити надписи: «Пам’ятай кожен брат, що ми були як ви, а ви будете як ми».

костяниця афон

У Стародавній Індії трупи залишали в «храмах», і люди мали можливість спостерігати за різними стадіями розкладання. Спостерігаючи це, монах нагадує собі, що «Це тіло має таку ж природу, воно буде таким, воно не звільнене від цієї долі» (Сатипатхана-сутта).

Ченці знали, що до таких практик слід поводитися обережно. Їхня мета полягала в тому, щоб викликати незворушність, а не огиду. Будда попереджає, що якщо подібна медитація викликає огиду, монах повинен перейти на іншу.

Попри потужність практики Memen­to mori, є певні застереження для тих, хто розглядає її для себе, особливо якщо вони вже борються з ізоляцією або депресією. Такі люди можуть відчувати тривогу, коли розмірковують про власну смерть і те, що залишилося незробленим. 

Але якщо ви спокійно налаштовані на життя, активність та дію, тоді це буде корисним.


Знайшли щось корисне для себе? Підтримайте PSYSK та автора.

“Практичний стоїцизм” — авторський курс з персональною підтримкою протягом 6 тижнів.

Сергій Коноплицький

Засновник спільноти сучасного стоїцизму PSYSK.

Вас може зацікавити...