Буддійська медитація на смерть — як практика Memento mori

медитація на смерть

В статті використані фрагменти статей Ценшаба Серконга Ринпоче з сайту Study Bud­dism.

Періодично ми розглядаємо, як певні концепції стоїцизму перегукуються зі схожими поглядами в інших давніх традиціях. Сьогодні буде про практику Memen­to mori, що представлена в буддизмі, як медитація на смерть. Думаю, це буде корисно тим, хто практикує Memen­to mori.

Медитація на смерть складається з роздумів над такими речами:

Багато людей намагаються ігнорувати смерть. Не хочеться приймати факт, що колись усі помруть: кохані люди, всі наші знайомі та й ми самі. Але така реальність. Найглибша причина смерті — народження. Якщо ми народилися, то помремо. Тіло досить слабке і, коли ми старіємо, перестає правильно працювати. Потрібно логічно переконатися в тому, що все саме так, і тоді це знання поступово проникне на емоційний рівень.

Той факт, що ми всі неодмінно помремо, доповнюється другим пунктом — невідомо, коли це станеться. Щоб померти, необов’язково бути старим або хворим: помирає безліч молодих і здорових людей. Приклади є у кожного.

Є багато свідчень того, що смерть може прийти в будь-яку хвилину. Вона не чекатиме, поки ми закінчимо роботу, обід або будь-яке інше заняття. 

Третій пункт у роздумах про смерть: що нам допоможе під час вмирання? Ми не в змозі узяти з собою ні гроші, ні друзів, ні сім’ю. З буддійської точки зору під час смерті нам допомагають тільки хороші звички, які ми розвинули в потоці розуму. Це дуже цікава ідея, яка пояснює, для чого взагалі потрібна ця медитація. 

Якщо ми робили багато доброго, допомагали іншим або, можливо, сильно просунулися духовним шляхом, зменшуючи гнів, егоїзм та інше, це залишить у нашому потоці розуму глибокий слід. Тоді з погляду Дхарми ми зможемо померти без жалю, відчуваючи, що прожили варте уваги життя, особливо якщо дбали про коханих або, в ширшому масштабі, зробили внесок у життя суспільства. Наш розум буде спокійний, ми думатимемо і відчуватимемо: “Я прожив гарне, вартісне життя”.

В стоїцизмі також, за допомогою Memen­to mori ми можемо не тільки навчатися цінувати те, що маємо, але й нагадувати собі про чесноти, які допоможуть пройти останню подорож.

А якщо ви прихильник буддизму, то вас додатково втішить, що ви можете померти з упевненістю, що позитивні звички, схильності та інстинкти вашого потоку розуму проявляться в майбутніх переродженнях. 

Так в буддизмі медитують на смерть: людина уявляє, що сьогодні останній день її життя. Вона запитує себе, чи готова вона померти в будь-який час? Чи буде шкодувати про те, як прожила життя, якщо помре сьогодні? 

Зрозуміло, що виконується ця практика не для того, щоб засмучуватися: вона спонукає нас використовувати переваги дорогоцінного людського життя і можливості, які в нас є зараз. Такий сенс цієї медитації. Ми не просто старіємо з кожним днем, а постійно наближаємося до смерті. Із закінченням чергового дня нам залишається жити на добу менше. Час спливає, і невідомо, скільки нам залишилося. Тому ми щиро хочемо не розтратити своє життя, а прожити його якнайкраще. Жахливо помирати, усвідомлюючи, що ми даремно витратили час і могли б досягти набагато більшого.

Однак стан розуму: “Я не розтрачу свої можливості даремно” — має бути врівноваженим. Не варто перетворюватися на фанатиків, які живуть у страху смерті й бояться перервати роботу чи медитацію. Якщо ми відчуваємо, що нам насправді необхідно відпочити та перерватися, потрібно це зробити, щоб набратися сил і потім знову продовжити. Є класний дзенський коан: “Смерть може прийти в будь-який час — розслабся”. Якщо замислитися, у ньому справді закладено глибокий сенс. Ми насправді можемо померти будь-якої миті, але сильне напруження і фанатизм у цьому питанні призводять до саморуйнування.

Головне — використовувати переваги нашого неймовірно дорогоцінного людського життя, але робити це врівноважено, з вдячністю. Можна розслабитися, коли нам це потрібно, і чесно собі зізнатися, якщо насправді ми не втомилися, а просто лінуємося. Таку мотивацію ми підтримуємо у своєму розумі.

Якщо у вас є незавершені справи — наприклад, ви не сказали людям, що любите їх, цінуєте те, що вони роблять, або не попросили в них вибачення, не помирилися з ними, — не чекайте. Завтра цієї людини вже може не бути поруч або не стане нас. Такий урок ми отримуємо завдяки усвідомленню смерті. Не заперечуйте смерть, а будьте до неї готові. Можна навіть уявляти свою смерть і похорон, щоб зробити її трохи реальнішою. Однак важливо не зосереджуватися тільки на цьому і не впадати в зневіру!


Знайшли щось корисне для себе? Підтримайте PSYSK та автора.

“Практичний стоїцизм” — авторський курс з персональною підтримкою протягом 6 тижнів.

Сергій Коноплицький

Засновник спільноти сучасного стоїцизму PSYSK.

Вас може зацікавити...