Буддійська медитація на смерть — як практика Memento mori

В стат­ті вико­ри­стані фраг­мен­ти ста­тей Цен­ша­ба Сер­кон­га Рин­по­че з сай­ту Study Buddism.

Періо­дич­но ми роз­гля­дає­мо, як пев­ні кон­цеп­ції стої­циз­му пере­гу­ку­ють­ся зі схо­жи­ми погля­да­ми в інших дав­ніх тра­ди­ціях. Сьо­год­ні буде про прак­ти­ку Memento mori, що пред­став­ле­на в буд­диз­мі, як меди­та­ція на смерть. Думаю, це буде корис­но тим, хто прак­ти­кує Memento mori.

Меди­та­ція на смерть скла­даєть­ся з роз­ду­мів над таки­ми речами:

Бага­то людей нама­га­ють­ся ігно­ру­ва­ти смерть. Не хочеть­ся прий­ма­ти факт, що колись усі помруть: кохані люди, всі наші знай­о­мі та й ми самі. Але така реаль­ність. Най­г­либ­ша при­чи­на смер­ті — народ­жен­ня. Якщо ми наро­ди­ли­ся, то пом­ре­мо. Тіло досить слаб­ке і, коли ми старіє­мо, пере­стає пра­виль­но пра­ц­ю­ва­ти. Потріб­но логіч­но пере­ко­на­ти­ся в тому, що все саме так, і тоді це знан­ня посту­по­во про­никне на емо­цій­ний рівень.

Той факт, що ми всі неод­мін­но пом­ре­мо, допов­нюєть­ся дру­гим пунк­том — неві­до­мо, коли це ста­неть­ся. Щоб помер­ти, необо­в’яз­ко­во бути ста­рим або хво­рим: поми­рає без­ліч моло­дих і здо­ро­вих людей. При­кла­ди є у кожного.

Є бага­то свід­чень того, що смерть може прий­ти в будь-яку хви­ли­ну. Вона не чека­ти­ме, поки ми закін­чи­мо робо­ту, обід або будь-яке інше заняття. 

Третій пункт у роз­ду­мах про смерть: що нам допо­мо­же під час вми­ран­ня? Ми не в змозі узя­ти з собою ні гро­ші, ні друзів, ні сім’ю. З буд­дійсь­кої точ­ки зору під час смер­ті нам допо­ма­га­ють тіль­ки хоро­ші звич­ки, які ми роз­ви­ну­ли в пото­ці розу­му. Це дуже ціка­ва ідея, яка пояс­нює, для чого вза­галі потріб­на ця медитація. 

Якщо ми роби­ли бага­то доб­ро­го, допо­ма­га­ли іншим або, мож­ли­во, силь­но про­су­ну­ли­ся духов­ним шля­хом, змен­шу­ю­чи гнів, егоїзм та інше, це зали­шить у нашо­му пото­ці розу­му гли­бо­кий слід. Тоді з погля­ду Дхар­ми ми змо­же­мо помер­ти без жалю, від­чу­ва­ю­чи, що про­жи­ли вар­те ува­ги жит­тя, особ­ли­во якщо дба­ли про коха­них або, в шир­шо­му мас­шта­бі, зро­би­ли вне­сок у жит­тя сус­піль­ства. Наш розум буде спо­кій­ний, ми дума­ти­ме­мо і від­чу­ва­ти­ме­мо: «Я про­жив гарне, вар­тісне життя».

В стої­циз­мі також, за допо­мо­гою Memento mori ми може­мо не тіль­ки нав­ча­ти­ся ціну­ва­ти те, що має­мо, але й нага­ду­ва­ти собі про чес­но­ти, які допо­мо­жуть прой­ти остан­ню подорож.

А якщо ви при­хиль­ник буд­диз­му, то вас додат­ко­во вті­шить, що ви може­те помер­ти з упев­неністю, що пози­тив­ні звич­ки, схиль­но­сті та інстинк­ти вашо­го пото­ку розу­му про­яв­лять­ся в май­бут­ніх переродженнях. 

Так в буд­диз­мі меди­ту­ють на смерть: люди­на уяв­ляє, що сьо­год­ні остан­ній день її жит­тя. Вона запи­тує себе, чи гото­ва вона помер­ти в будь-який час? Чи буде шко­ду­ва­ти про те, як про­жи­ла жит­тя, якщо пом­ре сьогодні? 

Зро­зу­мі­ло, що вико­нуєть­ся ця прак­ти­ка не для того, щоб засму­чу­ва­ти­ся: вона спо­ну­кає нас вико­ри­сто­ву­ва­ти пере­ва­ги доро­го­цін­но­го людсь­ко­го жит­тя і мож­ли­во­сті, які в нас є зараз. Такий сенс цієї меди­та­ції. Ми не про­сто старіє­мо з кож­ним днем, а постій­но наб­ли­жає­мо­ся до смер­ті. Із закін­чен­ням чер­го­во­го дня нам зали­шаєть­ся жити на добу мен­ше. Час спли­ває, і неві­до­мо, скіль­ки нам зали­ши­ло­ся. Тому ми щиро хоче­мо не розтра­ти­ти своє жит­тя, а про­жи­ти його якнай­кра­ще. Жах­ли­во поми­ра­ти, усві­дом­лю­ю­чи, що ми даре­м­но вит­ра­ти­ли час і мог­ли б досяг­ти наба­га­то більшого.

Однак стан розу­му: «Я не розтра­чу свої мож­ли­во­сті даре­м­но» — має бути врів­но­ва­же­ним. Не вар­то пере­тво­рю­ва­ти­ся на фана­ти­ків, які живуть у стра­ху смер­ті й боять­ся пере­рва­ти робо­ту чи меди­та­цію. Якщо ми від­чу­ває­мо, що нам насправ­ді необ­хід­но від­по­чи­ти та пере­рва­ти­ся, потріб­но це зро­би­ти, щоб набра­ти­ся сил і потім зно­ву про­до­в­жи­ти. Є клас­ний дзенсь­кий коан: «Смерть може прий­ти в будь-який час — роз­слаб­ся». Якщо зами­сли­ти­ся, у ньо­му справ­ді закла­де­но гли­бо­кий сенс. Ми насправ­ді може­мо помер­ти будь-якої миті, але сильне напру­жен­ня і фана­тизм у цьо­му питан­ні при­зво­дять до саморуйнування.

Головне — вико­ри­сто­ву­ва­ти пере­ва­ги нашо­го ней­мо­вір­но доро­го­цін­но­го людсь­ко­го жит­тя, але роби­ти це врів­но­ва­же­но, з вдяч­ністю. Мож­на роз­сла­би­ти­ся, коли нам це потріб­но, і чес­но собі зізна­ти­ся, якщо насправ­ді ми не вто­ми­ли­ся, а про­сто лінує­мо­ся. Таку моти­ва­цію ми під­т­ри­мує­мо у своє­му розумі.

Якщо у вас є неза­вер­шені спра­ви — напри­клад, ви не ска­за­ли людям, що люби­те їх, цінує­те те, що вони роб­лять, або не попро­си­ли в них виба­чен­ня, не поми­ри­ли­ся з ними, — не чекай­те. Зав­тра цієї люди­ни вже може не бути поруч або не стане нас. Такий урок ми отри­мує­мо зав­дя­ки усві­дом­лен­ню смер­ті. Не запе­ре­чуй­те смерть, а будь­те до неї гото­ві. Мож­на навіть уяв­ля­ти свою смерть і похо­рон, щоб зро­би­ти її тро­хи реаль­ні­шою. Однак важ­ли­во не зосе­реджу­ва­ти­ся тіль­ки на цьо­му і не впа­да­ти в зневіру!

Знай­шли щось кори­сне для себе? Під­т­ри­май­те PSYSK на Patreon! Або зробіть разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.