Стоїки про емоції та пристрасті

Тому, хто поверх­не­во знай­о­мий зі стої­циз­мом, здаєть­ся, що стоїки від­ки­да­ли емо­ції та нама­га­лись бути апа­тич­ни­ми (у сучас­но­му розу­мін­ні цьо­го сло­ва) та холод­ни­ми. Але це зов­сім не так.

Нещо­дав­но, я натра­пив на ціка­ву стат­тю док­то­ра Джо­на Месер­лі, яка при­свя­че­на цьо­му питан­ню.  Там він цитує Джо­на Сел­лар­са,  нау­ко­во­го спів­робіт­ни­ка Королівсь­ко­го коле­джу Лондона: 

«Стоїки ніко­ли не гово­ри­ли про емо­ції так, як це роби­мо ми». Сьо­год­ні сло­во “емо­ція” сто­суєть­ся май­же будь-яко­го пси­хіч­но­го почут­тя, яке ми про­ти­став­ляє­мо розу­му. В цьо­му сен­сі, «стоїки від­ки­да­ють не емо­ції, вони від­ки­да­ють при­страсті, а це зов­сім інша річ».

Емо­ції — це наші при­род­ні реак­ції, які ми вза­галі не завжди здат­ні кон­тро­лю­ва­ти. Стриб­ну­ти за сті­ну, почув­ши вибух, не при­страсть. Але чути про те, що ви може­те втра­ти­ти робо­ту, а потім від­чу­ва­ти три­во­гу та страх — це пристрасть. 

Від­чу­ва­ти близь­кість, тур­бо­ту за коха­ну люди­ну — це емо­ція, а від­чу­ва­ти залеж­ність від чогось або нездат­ність зупи­ни­ти­ся, щоб не пере­сту­пи­ти через цін­ність — це пристрасть.

При­страсті занад­то пас­ку­дять наше жит­тя та при­но­сять бага­то зла. Вони роб­лять люди­ну слаб­кою, нена­дій­ною, нездат­ною дося­га­ти цілей, неспро­мож­ною жити згід­но з влас­ни­ми цінностями.

Стоїки про­по­ну­ють від­ки­да­ти саме при­страсті —  помил­ко­ві мір­ку­ван­ня, зас­но­вані на плу­та­них цін­ніс­них суд­жен­нях і непри­єм­них наслід­ках, які це породжує.

Що таке пристрасті?

Стоїки про­по­ну­ва­ли різ­ні кла­си­фіка­ції, які дослід­ни­ки об’єд­на­ли в 4 основ­ні типи:

1. Над­мір­ний імпульс.
2. Імпульс, який ігно­рує розум.
3. Хибне суд­жен­ня або думка.
4. Тре­пет душі.

Пер­ше мож­на порів­ня­ти з бігом вниз, коли немож­ли­во зупи­ни­ти­ся; при­страсті руха­ють вас впе­ред. Але вони мають часо­вий вимір. Як пра­ви­ло, вони най­силь­ні­ші на почат­ку і слаб­ша­ють з часом. Напри­клад силь­ний гнів.

Дру­ге і третє визна­чен­ня під­креслю­ють, що при­страсть пору­шує розум і супере­чить йому. При­страсть непра­виль­но пред­став­ляє цін­ність речі, а потім непра­виль­но спря­мо­вує наші імпуль­си на її досяг­нен­ня. Напри­клад, якщо ми перебіль­шує­мо важ­ливість багат­ства, а потім над­мір­но пра­г­не­мо до ньо­го, ми може­мо жити бід­но. Або якщо ми хоче­мо помсти­ти­ся і дія­ти­ме­мо на осно­ві цьо­го імпуль­су гніву, ми може­мо опи­ни­ти­ся у в’язниці. Якщо хоче­мо швид­ко­го задо­во­лен­ня, може­мо втра­ти­ти коха­но­го парт­не­ра. У таких випад­ках при­страсть або ґрун­туєть­ся на пога­них мір­ку­ван­нях, або ство­рює їх.

Чет­вер­те визна­чен­ня похо­дить від дум­ки стоїків про те, що при­страсть має фізич­ну осно­ву та фізич­ні наслід­ки — іноді впли­ває на часто­ту сер­це­вих ско­ро­чень і артеріаль­ний тиск. Тоді ми каже­мо, що люди­на охопле­на пристрастю. 

Чому надмірні емоції або пристрасті шкідливі?

Коли ми (над­то силь­но) від­чу­ває­мо при­страсть, ми роби­мо помил­ки в суд­жен­нях щодо хоро­шо­го і пога­но­го, а також сьо­го­ден­ня та май­бут­ньо­го. Ідея поля­гає в тому, що щось може бути при­єм­ним у сьо­го­ден­ні, що насправ­ді пога­но для нас, або ми може­мо бажа­ти чогось у май­бут­ньо­му, що також пога­но для нас. Подіб­ним чином ми може­мо дума­ти, що дея­кі дії є пога­ни­ми в сьо­го­ден­ні, і від­чу­ва­ти страж­дан­ня, навіть якщо це дійс­но доб­ре для нас, або ми може­мо боя­ти­ся чогось у май­бут­ньо­му, що або не ста­неть­ся, або не буде таким пога­ним, навіть якщо це трапляється.

Отже, при­страсті при­зво­дять до помил­ко­вих суд­жень та емо­цій­но­го зане­по­коєн­ня. Напри­клад, задо­во­лен­ня апе­ти­ту до їжі, напоїв і сек­су може при­но­си­ти нам мен­ше задо­во­лен­ня, ніж ми дума­ли. Тож нера­ціо­наль­но ризи­ку­ва­ти більш важ­ли­ви­ми реча­ми, напри­клад здоров’ям, у гони­тві за ними чи страж­да­ти через їх від­сут­ність. Так само речі, яких ми бої­мо­ся — при­ни­жен­ня, біль, три­во­га — можуть бути не таки­ми пога­ни­ми, як ми дума­ли. Тож нера­ціо­наль­но зупи­ня­ти наше жит­тя, паралі­зо­ване страхом.

Належна роль емоцій та пристрастей

Отже, мета поля­гає не в тому, щоб повністю від­мо­ви­ти­ся від емо­цій та при­стра­стей, а в тому, щоб мати зба­лан­со­ване емо­ційне жит­тя. Дума­ти про радість, а не про задо­во­лен­ня, про обе­реж­ність, а не про страх. 

Тож стоїки висту­па­ють про­ти при­стра­стей, які мані­пу­лю­ють нами, під­ри­ва­ю­чи наш розум і волю, а не за те, щоб ні про що не дба­ти та всьо­го уни­ка­ти. Тре­ба дія­ти на базі раціо­наль­но­го обду­му­ван­ня. Ми може­мо захо­тіти біга­ти або підій­ма­ти штан­гу, але не тре­ба біга­ти з над­то кру­то­го схи­лу або підій­ма­ти занад­то вели­ку вагу — це вже надмірно.

Оче­вид­но, що жити кра­ще, коли розум не доз­во­ляє нам бути раба­ми своїх пристрастей.

Знай­шли щось кори­сне для себе? Під­т­ри­май­те PSYSK на Patreon! Або зробіть разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.