Стоїцизм 5.0

Ця стат­тя доцен­та філо­со­фії в Універ­си­теті Дікі­на Метью Шар­па була над­ру­ко­ва­на в ака­де­міч­но­му видан­ні Theconversation ще у 2017 році. Але оскіль­ки вона про­стою мовою роз’яс­нює базо­ві речі про стої­цизм, я вирі­шив пере­кла­сти її та опуб­ліку­ва­ти тут, згід­но з ліцен­зією Creative Commons.

Від цинізму до стоїцизму

Ніх­то не очікує іспансь­кої інкві­зи­ції, пере­фра­зо­ву­ю­чи Мон­ті Пай­то­на. Ми живе­мо в див­ні часи. Але мало хто міг очіку­ва­ти сьо­год­ніш­ній підй­ом гло­баль­но­го руху онлайн-спіль­нот стоїків, що налі­чує понад 100 000 учасників.

Стої­цизм — це дав­ньо­гре­ць­ка, а потім римсь­ка філо­со­фія, зас­но­ва­на в остан­ні деся­ти­літ­тя чет­вер­то­го століт­тя до нашої ери куп­цем Зено­ном. Суд­но остан­ньо­го зато­ну­ло на шля­ху до Афін, забрав­ши з собою ван­таж Зенона.

Кажуть, Зенон під­няв­ся на афінсь­ку аго­ру. Там, маю­чи кіль­ка монет, що зали­ши­ли­ся, він купив і про­чи­тав копію «Пам’ятних речей Сокра­та» Ксе­но­фон­та . «Де я можу знай­ти таку люди­ну?», — ніби­то запи­тав він у книготорговця.

Зено­ну вка­за­ли на одно­го Кра­те­са, філо­со­фа з циніч­ної шко­ли. Кініки (циніки) були ради­каль­ною групою, що від­ко­ло­ла­ся від кіл, що ото­чу­ва­ли Пла­тонівсь­ку ака­де­мію та Арі­сто­телівсь­кий ліцей. Циніки ствер­джу­ва­ли, що живуть «від­по­від­но до при­ро­ди». Вони повністю уни­ка­ли соціаль­них умов­но­стей і жили так само про­сто, як соба­ки (кіни), звід­ки й піш­ла назва.

Через кіль­ка років Зенон засну­вав влас­ну шко­лу. Він читав лек­ції для пуб­ліки на схо­дах роз­ма­льо­ва­ної Афінсь­кої Стої (звід­си «стої­цизм»), фун­да­мен­ти якої сьо­год­ні напів­при­хо­вані під нав­ко­лиш­ні­ми ресторанами.

Інша спра­ва, яке все це має від­но­шен­ня до чоло­віків і жінок в епо­ху Інтернету.

Коли автор цієї стат­ті час від часу гово­рив на ака­де­міч­них кон­фе­рен­ціях про про­бле­ми, пов’язані зі стоїч­ною кон­цеп­цією, що філо­со­фія – це «спо­сіб жит­тя», то у дея­ких випад­ках люди реа­гу­ють з ледь при­хо­ва­ною поблаж­ливістю. Філо­со­фія — це кон­цеп­ції, пра­г­нен­ня до істи­ни, а в наші дні — все більш невизна­чене пра­г­нен­ня до кон­ку­рент­ної пере­ва­ги на рин­ку, що скорочується.

«Звід­ки ви знає­те, що живе­те по-філо­соф­сь­ки?», — запи­тав хтось на одній із таких подій. «Зви­чай­но, навіть якщо ми пого­ди­мо­ся з тим, що філо­со­фія колись була однією з форм само­в­дос­ко­на­лен­ня, сьо­год­ні це вже немож­ли­во», – при­єд­на­ли­ся інші.

Дея­кі заува­жу­ють, що стоїч­на філо­со­фія вклю­ча­ла в себе дуже систе­ма­тич­ну фізи­ку, бага­то поло­жень якої не збі­га­ють­ся з нашим най­к­ра­щим уяв­лен­ням про при­ро­ду (зокре­ма, ідеєю про­ви­ден­цій­но впо­ряд­ко­ва­но­го кос­мо­су, який у пев­но­му сен­сі є єди­ним живим організмом).

У мене скла­ло­ся дивне цинічне вра­жен­ня, коли я нещо­дав­но виявив фено­ме­наль­ний рівень роз­вит­ку «сучас­но­го стої­циз­му», «Як бути стоїком», «Щоден­но­го стоїка», «Тра­ди­цій­но­го стої­циз­му» та пов’язаних з ними бло­гів, спис­ків елек­трон­ної пошти і каналів Youtube з 2013 року.

Тисячі людей пишуть, чита­ють і прак­ти­ку­ють стої­цизм, що про­по­нуєть­ся цими сай­та­ми, про­хо­дять кур­си та відві­ду­ють щоріч­ні захо­ди, як «Стоїкон».

Чому стоїцизм?

Але чому стої­цизм і чому саме зараз? Нещо­дав­но я поста­вив ці та інші запи­тан­ня кіль­ком про­від­ним дія­чам, пов’язаним з новим рухом стоїків, і вит­ра­тив час на дослід­жен­ня їхніх сай­тів та історій.

Ядром від­по­віді має бути незмін­на акту­аль­ність стоїч­ної ети­ки, особ­ли­во тому, що вона дій­ш­ла до нас через римсь­ких стоїків Сене­ку, Епік­те­та, Мусонія Руфа та Мар­ка Аврелія.

Дореч­ність зале­жить від кіль­кох дуже про­стих, потуж­но інтуїтив­но зро­зу­мі­лих спо­сте­ре­жень і принципів.

Вони почи­на­ють­ся з про­сто­го закли­ку Епік­те­та до людей завжди розріз­ня­ти те, що під­владне нам, а що ні. На яко­мусь базо­во­му рів­ні немає жод­но­го раціо­наль­но­го сен­су бути неза­до­во­ле­ним тим, що ми не може­мо змі­ни­ти. Нав­чи­ти­ся від­пус­ка­ти ці речі, щоб зосе­ре­ди­ти­ся на тому, на що ми може­мо впли­ну­ти — на наших влас­них тепе­ріш­ніх імпуль­сах, дум­ках і вчин­ках — про­сто має бути як філо­соф­сь­ки пра­виль­ним, так і психологічно.

Уявіть собі, що всю мен­таль­ну енер­гію, яку люди вит­ра­ча­ють, хви­лю­ю­чись про те, що інші дума­ють, твіту­ють, лай­ка­ють або гово­рять (або ні) про них, що може ста­ти­ся в май­бут­ньо­му (але може ні) і що не мож­на змі­ни­ти в мину­ло­му, мож­на було б звіль­ни­ти, щоб зай­ма­ти­ся виключ­но тими реча­ми, які ми може­мо зараз змінити.

Ця дум­ка наб­ли­зить вас до того, що обі­ця­ють стоїки, через їх (сократівсь­кий) наго­лос, що внут­ріш­ній харак­тер (або «чес­но­та») людей є най­важ­ливі­шим доб­ром, яке мож­на цінувати.

Все інше, зов­ніш­нє — від репу­та­ції до сла­ви, вла­ди, гро­шей до… будь-чого, що під­даєть­ся пра­щам і стрі­лам шале­но­го багат­ства — все це для стоїків «бай­ду­же».

Тоб­то воно саме по собі не є ні хоро­ши­ми, ні пога­ни­ми, і їхнє володін­ня чи втра­та (як ми іноді каже­мо) не може «зро­би­ти нас» щас­ли­ви­ми чи нещас­ни­ми. Саме наші суд­жен­ня про речі нада­ють їм таку вла­ду над нами. Але ці суд­жен­ня мож­на оскар­жи­ти за допо­мо­гою аргу­мен­тів і пере­фор­му­лю­ва­ти через прак­ти­ку та рішучість.

Нещо­дав­но стої­цизм був опи­са­ний, за сучас­ни­ми тер­мі­на­ми, як один із най­к­ра­щих «роз­умо­вих хаків», коли-небудь придуманих.

Як резуль­тат, рекла­мо­ва­на здат­ність стоїч­них «муд­ре­ців» бути в змозі вино­си­ти «філо­соф­сь­ко», незва­жа­ю­чи на втра­ту своїх міст, влас­но­сті, друзів чи навіть коха­них, дала школі віч­ну репу­та­цію без­ра­діс­ної усмішки.

Про­те стоїки не хочуть і не вима­га­ють від людей втра­ти­ти все, щоб знай­ти внут­ріш­ній спо­кій. (Це скорі­ше рецепт кініків). Нато­мість стої­цизм про­сить людей куль­ти­ву­ва­ти внут­ріш­ні ресур­си, щоб вони мог­ли спо­кій­но пере­но­си­ти про­цвітан­ня і труднощі.

Від молит­ви про безтур­бот­ність, Шекс­пі­ра і Рузвель­та до сучас­них авторів, таких як Волт Віт­мен або Том Вулф, стої­цизм зали­ши­вся однією з постій­них ниток, з яких витка­на захід­на культура.

І хоча біль­шість із нас знай­дуть бага­то аспек­тів стоїч­ної фізи­ки та тео­ло­гії чужи­ми, у цій ети­ці, здаєть­ся, мало що застарі­ло чи мог­ло б коли-небудь застаріти. Це усві­дом­лен­ня зму­си­ло зас­нов­ни­ків когнітив­но-поведін­ко­вої тера­пії адап­ту­ва­ти стоїч­ні прин­ци­пи та рецеп­ти до пси­хо­те­ра­пії 20-го століт­тя, до сьо­год­ніш­ньо­го від­род­жен­ня 21-го століт­тя під влас­ною назвою стоїцизму.

Про­сто наба­га­то важ­че бути стоїком на прак­ти­ці, ніж стоїком у тео­рії. І ось тут до спра­ви всту­па­ють спіль­но­ти практиків.

Чому сучасний стоїцизм зараз і як?

Одна з дав­ніх кри­тик стоїків німе­ць­ко­го філо­со­фа Геге­ля поля­гає в тому, що стої­цизм є філо­со­фією часів дедемократизації.

Він виник піс­ля того, як авто­ном­ні, демо­кра­тич­ні міста-дер­жа­ви кла­сич­ної Гре­ції зазна­ли оста­точ­но­го зане­па­ду. Філо­со­фія від­нов­лює пов­но­ва­жен­ня людей окре­мо, у світі, де все інше зна­хо­дить­ся у роз­по­ряд­жен­ні вла­ди, як елліні­стич­ні королі та римсь­кі імпе­ра­то­ри, які можуть у будь-який момент поз­ба­ви­ти нас усьо­го нашо­го світсь­ко­го володіння.

З цією ідеєю є реаль­ні істо­рич­ні про­бле­ми. Але, мож­ли­во, це щось пере­дає про при­ва­б­ли­во­сті стої­циз­му сьо­год­ні. Ми всту­пає­мо в період, коли повоєн­ний лібе­раль­но-демо­кра­тич­ний кон­сен­сус напру­жуєть­ся. Тим часом апа­ра­ти без­пе­ки та спо­сте­ре­жен­ня сучас­них кор­по­ра­цій та націо­наль­них дер­жав все біль­ше став­лять під сум­нів те, що може озна­ча­ти кон­фі­ден­цій­ність в епо­ху Інтернету.

Сам Інтер­нет є більш матеріаль­ною при­чи­ною, що лежить в осно­ві сьо­год­ніш­ньо­го поши­рен­ня стоїч­ної прак­тич­ної філо­со­фії поза сті­на­ми академії.

За сло­ва­ми Дональ­да Роберт­со­на, авто­ра кни­ги «Філо­со­фія когнітив­но-поведін­ко­вої тера­пії: стоїч­на філо­со­фія як раціо­наль­на та когнітив­на пси­хо­те­ра­пія» :

Патрік Ашер, аспірант універ­си­те­ту Ессек­са, вико­ри­сто­ву­вав його з групою сту­ден­тів, які нама­га­ли­ся про­жи­ти тиждень, дотри­му­ю­чись пора­ди Гале­на, ліка­ря Мар­ка Аврелія. Його про­фе­сор кафед­ри кла­си­ки в Ессексі Кріс Гілл органі­зу­вав для групи людей, які писа­ли про ці речі, вклю­ча­ю­чи мене, Тіма Лебо­на та Джул­са Еван­са, зустріч з ними, і наро­ди­вся Стоїч­ний тиждень. Є відео цьо­го семі­на­ру в Ексе­тері в 2012 році. Саме так наро­ди­вся наш про­ект «Сучас­ний стоїцизм».

Зараз цей про­ект вклю­чає в себе кіль­ка груп у Facebook, Subreddit Stoicism (понад 54 000 учас­ни­ків), спис­ки елек­трон­ної пошти, в яких точать­ся запе­клі деба­ти щодо тео­ре­тич­них дета­лей: чис­лен­ні бло­ги, кіль­ка кон­суль­тан­тів-стоїків і сот­ні відео на Youtube.

Існує сайт «Тра­ди­цій­ний стої­цизм», який відо­кре­ми­вся від інших «сучас­них» груп на під­ставі того, що жит­тя від­по­від­но до стоїч­ної ети­ки вима­гає при­хиль­но­сті до ста­ро­дав­ньої стоїч­ної фізи­ки та теології.

Існу­ють сай­ти «Сучас­ний стої­цизм» і «Як бути стоїком», у яких через день пуб­лі­ку­ють­ся стат­ті про стоїцизм.

Дея­кі групи реко­мен­ду­ють схід­ні меди­та­тив­ні прак­ти­ки «уваж­но­сті» поряд із стоїч­ни­ми прак­ти­ка­ми або як наслі­док. Інші запе­ре­чу­ють їх.

Крім того, існує такий сайт, як «Daily Stoic», який над­си­лає щоден­ні теми стоїч­ної меди­та­ції на елек­трон­ні адре­си під­пис­ни­ків: чи то цита­ти з вели­ких елліні­стич­них і римсь­ких стоїків, чи з літе­ра­тур­них і філо­соф­сь­ких творів на стоїч­ну тематику.

Від пере­кла­да­ча: Доречі, зараз ви зна­хо­ди­тесь на пер­шо­му тако­му українсь­ко­му сай­ті. Під­пи­шіть­ся на наш теле­грам про сучас­ний стої­цизм!

Стоїчна філософія — спосіб життя, а не просто теорія

Усі ці онлайн-спіль­но­ти об’єднує пере­ко­нан­ня, що стої­цизм був і зали­шаєть­ся за своєю сут­тю спо­со­бом жит­тя. Їхнім бать­ком-зас­нов­ни­ком у цьо­му від­но­шен­ні є вели­кий фран­цузь­кий кла­си­цист та істо­рик філо­со­фії П’єр Адо .

У серії робіт, напи­са­них піс­ля 1970 року, зас­но­ва­них на ретель­но­му вив­чені тео­ло­гії та філо­ло­гії , Адо пере­ко­нав­ся, що єди­ний спо­сіб зро­зу­міти те, що писа­ли ста­ро­дав­ні стоїки (і епі­ку­рей­ці), — це якщо ми при­пу­сти­мо, що вони уяв­ля­ли філо­со­фію як те, що стоїки нази­ва­ли «мистец­твом жити».

У багатьох текстах, зокре­ма, у римсь­ких стоїків, що сто­ять у цен­трі сьо­год­ніш­ньо­го стоїч­но­го від­род­жен­ня, є рецеп­ти того, що Гадо назвав «духов­ни­ми впра­ва­ми». Сюди вхо­дять меди­та­тив­ні впра­ви, коли сту­ден­та, напри­клад, зао­хо­чу­ють пере­ос­ми­сли­ти свою ситу­а­цію зго­ри, щоб повтор­но кон­тек­сту­алі­зу­ва­ти (і роз­ши­ри­ти погляд) на труд­но­щі, з яки­ми вони стикаються.

Роз­ду­ми Мар­ка Аврелія вклю­ча­ють серію фраг­мен­тів, де імпе­ра­тор нака­зує собі цю та інші впра­ви: як прак­ти­ка з вдяч­ністю зга­ду­ва­ти всіх людей, які при­нес­ли йому користь, і те, що він пови­нен кож­но­му з них; або щоран­ку зазда­ле­гідь обмір­ко­ву­ва­ти, як наступ­но­го дня ми буде­мо сти­ка­ти­ся з людь­ми, які дра­ту­ють або непра­виль­но тлу­ма­чать нас, і ситу­а­ція­ми, які «не під­хо­дять»; або пам’ятаючи про те, що «най­кра­ща пом­ста – не ста­ти схо­жим на люди­ну, яка обра­зи­ла вас».

Сене­ка роз­по­ві­дає, що щове­чо­ра, перед сном, він зна­хо­див час, щоб вив­чи­ти всі дії попе­ред­ніх днів у стоїч­но­му світ­лі своїх філо­соф­сь­ких принципів.

Сту­дент-стоїк вико­ну­ва­ти­ме ці та інші впра­ви щод­ня, у визна­че­ний час, у спо­сіб, реко­мен­до­ва­ний, напри­клад, під час тиж­ня «Живи як стоїк», який про­во­дить­ся з 2012 року. Як нещо­дав­но Роберт­сон пояс­нив авто­ру свою влас­ну стоїч­ну практику :

Я май­же щод­ня вив­чаю стоїч­ну літе­ра­ту­ру… Я нама­га­ю­ся жити як стоїк. Я щоран­ку прий­маю холод­ний душ; Я постю­ся щонеділі; Вран­ці я зай­ма­ю­ся фізич­ни­ми впра­ва­ми на осно­ві стоїч­них прин­ци­пів. Я готу­ю­ся до невдач вран­ці і пере­гля­даю свій день перед сном… Я також вико­ри­сто­вую «Вид звер­ху», якщо коли-небудь від­чу­ваю стрес. Але стої­цизм — це моя ети­ка, тому в пев­но­му сен­сі я нама­га­ю­ся засто­со­ву­ва­ти її про­тя­гом дня в кож­ній ситуації.

Зви­чай­но, не всі, хто нале­жить до стоїч­них онлайн-спіль­нот 21-го століт­тя, так пов­но під­т­ри­му­ють філо­соф­сь­кий режим, який опи­сує Робертсон.

Але той факт, що зараз так бага­то людей нале­жить до цих стоїч­них спіль­нот 21-го століт­тя, гово­рить про те, що, що б не ста­ло­ся з філо­со­фією в її піз­ні­ших сучас­них ака­де­міч­них іте­ра­ціях у най­б­лиж­чі деся­ти­літ­тя, її ста­ро­дав­нє покли­кан­ня зали­шить­ся живим.

Пере­клад Сер­гія Коноплицького

Знай­шли щось кори­сне для себе? Під­т­ри­май­те PSYSK на Patreon! Або зробіть разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.