Не віддавати ум негативним думкам
Особливість сучасного світу — це постійний інформаційний потік. Новини про все та звідусіль.
Уявіть життя людей у невеличкому місті під час першої або другої світової війни. У кращому випадку вони приблизно розуміють де лінія фронту та й все. Не мають оперативних сводок, не знають геополітичних розкладів, інформація про битви, перемоги або поразки приходить з запізненням через радіо, газети або свідків.
Сьогодні всі події — це буквально стрім. Більш того, технологічні компанії, що забезпечують цей стрім, працюють над захопленням нашої уваги, в режимі високої конкуренції. Увага та час, проведений на платформах монетизуються рекламою або іншими моделями.
Негативний аспект цього — це зростання тривожності.
Звісно, що це зовнішні умови, на які кожен окремо вплинути не може. Але, як вчить дихотомія контролю, можна виправити ситуацію для себе.
Тут згадаймо Епіктета:
“Якщо хтось віддав би твоє тіло якому-небудь прохожому, ти напевно був би розлючений. Але ти не маєш сорому віддавати свій власний ум першому випадковому здибальцеві, щоб бути виведеним із рівноваги та стати спантеличеним?”
З глибини віків (Епіктет жив на початку першого століття) він нагадує, що ми не є нашим умом. Що можемо обирати про що думати, а що відпускати, яку інформацію сприймати, а яку ігнорувати. Що звичка мислити автоматично — не більш ніж звичка, яку можна залишити для тих дій, для яких вона потрібна, але позбутися неї в тих сферах, де ми маємо використовувати наш розум, а не бути їм використані.
Розум вкрай легко обманути. Що ми бачимо кожного дня на прикладі однієї сусідньої держави. Знімаючі фільтри ума, ми прискорюємо наші реакції, але звикаємо не думати, впускати в себе інформаційних паразитів, які потім впливають на наш емоційний стан, викликають тривожність та спантеличеність.
Згадаймо ще одну цитату, яка належить Мартіну Лютеру: 
«Ми не можемо заборонити птахам пролітати над нашою головою, але ми не дозволимо їм сідати нам на голову і вити на ній свої гнізда».
Епіктет вчить не віддавати свій ум. Але ж не завжди це виходить.
Це стає можливим, тому що наш споглядальний ум (hegomonikon) не був задіяний. Або він спав — ми автоматично споживаємо інформацію, гортаємо новини, а потім дивуємось поганому настрою. Або ми не знаємо, як використовувати споглядальний ум.
Величезний внесок в дослідження цього зробили давні аскети на Заході та на Сході.
Євагрій Понтійський (християнський богослов часів Римської імперії) порівнює споглядальний ум зі псом.
“Подібним до пса є споглядальний ум, який за допомогою руху гнівного початку [душі] виганяє [з розуму] всякі пристрасні помисли. Подібним до пса є діяльний ум, що гавкає на всі неправедні помисли. <…> Діяльний розум є розум, що безпристрасно сприймає думки світу цього. <…> Гнівний початок — є сила душі, згубна для помислів. Людина, що присвячує себе духовному діланню, правильно користується дарованими їй від Бога”.
Тобто можна використовувати всі властивості та сили душі, навіть гнів, щоб виганяти непотрібні думки.
Коли ми впевнені, що певна інформація нашкодить нашому стану, але не можемо зупинитися або маємо справу з нав’язливими думками, то варто спробувати увімкнути гнів (як у лютого пса) і заборонити їх рух всередині розуму.
Стоїки не вітали гнів, спрямований назовні, але якщо ця сила душі існує, то вона може бути застосована до внутрішнього контексту.
🎁 Знайшли щось корисне для себе? Підтримайте PSYSK.
✅ “Практичний стоїцизм” — авторський курс з персональною підтримкою протягом місяця. Складається з 33 листів (7 відеолекцій, 6 практик та щоденні роздуми). Заглиблення у сучасний стоїцизм, налаштування світосприйняття та корисних звичок.
📖 Короткий та змістовний опис ключових ідей стоїцизму та деякі рекомендації про принципи мислення у скрутні часи в форматі PDF. Завантажуйте безплатно!
