Про прийняття

Наше жит­тя мож­на уяви­ти, як суму двох складових. 

Пер­ша — це те, що ми отри­ма­ли у кори­сту­ван­ня і що нам не нале­жить, і поза нашим кон­тро­лем. Наші здіб­но­сті, близь­кі та рід­ні, стан тіла та його систем (на пев­но­му рів­ні), успі­хи та невда­чі (теж на пев­но­му рівні). 

Дру­га — те, що ми роби­мо з цим, і як ми на це реагуємо.

Стоїч­на від­по­відь на дру­гу скла­до­ву така: ми роби­мо все, що в наших силах, щоб пок­ра­щи­ти резуль­тат (жит­тя), а реа­гує­мо ми через прийняття.

Прий­нят­тя часто асо­ці­юєть­ся зі ста­ном ліні, без­діяль­но­сті, без­по­рад­но­сті. Про­те ми має­мо пер­шу части­ну від­по­віді, де нав­па­ки від нас потре­буєть­ся дія (act). І це пояс­нює, що таке справж­нє прийняття.

Прий­нят­тя озна­чає при­ми­рен­ня з тим, що є реаль­ним. Це не має нічо­го спіль­но­го з тим, чи задо­во­лені ви реаль­ністю, а пов’язано лише з мир­ним визнан­ням того, що ця річ — є прав­дою. Подо­баєть­ся тобі це чи ні, але це прав­да і реаль­ність. У тако­му сен­сі прий­нят­тя — це сми­рен­ня. Сло­во, що також озна­чає не стіль­ки покір­ність, скіль­ки пере­бу­ван­ня “з миром” в сер­ці, прий­нят­тя реаль­но­сті, при­ми­рен­ня з нею.

Що ми прий­має­мо у пер­шу чер­гу? Це, звіс­но, пер­шу скла­до­ву жит­тя — все, що поза нашим контролем.

Коли читаєш стоїч­ні книж­ки, то здаєть­ся, що це дуже про­сто — визнач все, що не кон­тро­люєш і насо­лод­жуй­ся. Але на прак­ти­ці це немож­ли­во без прий­нят­тя. Роз­кла­сти все в розу­мі по полич­ках — це дійс­но раціо­нальне зав­дан­ня, але бува­ють ситу­а­ції, коли ти пере­жи­ваєш такі потрясін­ня, що хоч тися­чу раз собі повто­ри “це поза кон­тро­лем”, а хви­лю­ван­ня зали­шить­ся. Поки не прий­де прий­нят­тя, яке є не стіль­ки мен­таль­ною прак­ти­кою, скіль­ки ста­ном душі.

Прий­ня­ти озна­чає ска­за­ти, що я дуже пере­жи­ваю, але визнаю, що це моя реаль­ність. І моя від­по­ві­даль­ність поля­гає в тому, як я її вино­шу. Тіль­ки в тому. Я погод­жу­юсь, що нічо­го не можу змі­ни­ти, що є речі силь­ні­ші, могут­ні­ші. І я стаю на крок ниж­че до сво­го Его, але це крок вище для мого життя.

Прий­нят­тя ство­рює такий стан, коли силь­ні емо­ції вже не пород­жу­ють­ся чимось зов­ніш­нім (пер­ша скла­до­ва), тому це стан сво­бо­ди. Ви може­те вит­ра­ча­ти енер­гію на зусил­ля, які дають резуль­тат і виконуються. 

Від­мін­ною рисою стоїків є те, що  вони прий­ма­ли реаль­ність тут і зараз. Вони демон­стру­ва­ли не пасивне прий­нят­тя, під­ко­ря­ю­чись  своїй реаль­но­сті, а активне, від­зна­чене пра­г­нен­ням дія­ти на мак­си­маль­них мож­ли­во­стях у тих обста­ви­нах, у яких вони опи­ни­ли­ся. І прий­нят­тя — це дійс­но не схо­же на “йти напро­лом, незва­жа­ю­чі на все”, це більш схо­же на здат­ність від­сту­пи­ти, щоб вигра­ти бит­ву. Саме тому прий­нят­тя та сми­рен­ня визна­ча­лись у свя­щен­них кни­гах багатьох релі­гій, як пер­ша про­тио­тру­та від гор­дині. Прий­ма­ю­чі реаль­ність, ми вико­ри­сто­вує­мо не тіль­ки муж­ність, але й мудрість.

Прий­нят­тя доз­во­ляє поста­ви­ти собі пра­вильне питан­ня: що вима­гає від мене реаль­ність? Без прий­нят­тя ми від­по­ві­дає­мо не реаль­но­сті, а нашій уяві реаль­но­сті. І тому ці від­по­віді не пра­ц­ю­ють. Тре­ба ста­ви­ти пра­вильне питання. 

Без прий­нят­тя ми бої­мось реаль­но­сті. Цей страх зава­жає рухатись далі.

Є про­бле­ми, які немож­ли­во вирі­ши­ти, але мож­на впо­ра­ти­ся. Питан­ня повер­таєть­ся з «Як я можу поз­бу­ти­ся цьо­го?» на: «Як я можу не бути вис­на­же­ним цим?» Остан­нє вима­гає прий­нят­тя, пород­жу­ю­чи кре­а­тив­ність, яка доз­во­ляє жити.

Знай­шли щось кори­сне для себе? Під­т­ри­май­те PSYSK на Patreon! Або зробіть разо­ву пожерт­ву на роз­ви­ток проєкту.